Зелені дахи, промзона Києва та французькі архітектори: інтерв’ю з Ксенією Феофілактовою, співзасновником компанії «В поле дизайн», ГА компанії «ZinCo Ukraine»;

А: Озеленення – один з вирішуючих факторів сталого розвитку. Розкажіть тезисно, які переваги використання зелених дахів.

К: Отже, переваги зелених дахів:
При забудові міст ми забираємо простір у природи, замінюючи його бетоном, покриттями, що не пропускають воду… Таким чином, ми блокуємо природні потоки, що були спочатку передбачені в екосистемі. Створюючі зелені дахи, ми тим самим відшкодовуємо те, що забрали. При цьому робота екосистеми відновлюється. Завдяки тому, що зелені дахи поглинають частину вологи, вона не йде до ливневої каналізацій, а повертається в атмосферу та в процес кругообігу води в природі.
Разом з тим, це додатковий простір для рослин. У тому числі, для рослин, що будуть фільтрувати повітря та виробляти кисень. Крім цього, створюючи зелені дахи на будівлях, ми тим самим даємо можливість мешканцям будівель мати шматочок природи тут та зараз, а не витрачати досить значний час не те, щоб виїхати кудись на природу. Подивитися ввечері захід сонця в своєму садку, при цьому знаходячись в центрі міста.

А: Назвіть сім основних правил проектування зелених дахів.

К: Перше – необхідно розуміти, що весь зелений дах, це не окремі квадратні метри – тут «зеленка», тут – доріжка, а тут – дитячий майданчик. Тобто такий дах – це цілісна система, що працює по чітким та єдиним правилам. Відповідно, для того, щоби вона працювала, що вода уходила туди, куди має йти, щоб рослини розвивалися, для цього необхідно створити єдиний дренажний елемент і вже згодом на ньому формувати різноманітні зони. Тобто перше правило – має бути єдиний дренажний елемент.
Друге – мало б бути першим, перед дренажним елементом. Маємо розуміти, що всі рослини мають коріння, а коріння – досить агресивна система. Коріння пробивають що завгодно, усі бачили асфальт пробитий кульбабкою. Тому, звичайно, дах має бути захищений від проростання коріння.
Третє – сад на даху, безумовно, це чудово, але ми маємо розуміти, яке навантаження здатне сприйняти перекриття будівлі. В залежності від цього вже підбирають те чи інше озеленення. Всі елементи «пирога», а також рослини – мають свою вагу. До того ж, вага рослин буде змінюватись з їх віком, тому потрібно передбачати зміну навантажень з плином часу та враховувати це в своєму проекті.
Четверте – зелений дах потрібно передбачати заздалегідь, ще на початкових етапах проектування будівлі. Крім того, такий підхід дає можливість сформувати заздалегідь правильний «пиріг» покрівлі та розрахувати фундаменти, таким чином зберегти кошти. Адже, знаючи точно навантаження, можна уникнути перевитрат при закладанні надмірного запасу міцності.
П’яте – необхідно продумати сценарій використання зеленого даху. Простір на даху здатний функціонувати та жити цілий рік, а не тільки в теплий період. Наприклад, якщо ми говоримо про великі торгівельні центри, які просто втрачають тисячі квадратних метрів в себе на дахах, не використовуючи їх. На даху можна проводити будь-які фестивалі, свята, ялинки, тощо. Адже взимку навіть рослини без листя мають свою красу та естетику. Додати ще ілюмінацію, все взагалі стає казковим.

Або от осіння чашка какао в оточенні жовтого опалого листя на 35-му поверсі. Хіба це не чудово? Можна вигадати багато-багато подібних сценаріїв, аби проводити час на даху та хотіти жити.
І останнє правило – зелений дах має бути захистом гідроізоляції від пошкоджень. Наприклад, він захищає гідроізоляцію від температурних перепадів влітку та взимку. Влітку, наприклад, чорна гідроізоляція нагрівається приблизно до 80-ти градусів Цельсія, а взимку температура може впасти і до -30-ти. Температура ж на поверхні зеленого даху ніколи не перевищуватиме +35 градусів. Взимку – не нижче ніж -5…-7 градусів. Тобто діапазон коливань температури значно скорочується, що знижує знос гідроізоляції.
Доречі, разом з тим ми зберігаємо кошти на кондиціонуванні всередині приміщення. Є ж різниця – плита-перекриття нагріта до 80-ти градусів чи до 35-ти. Відповідно, потужності кондиціонерів можуть бути набагато меншими, аби опустити температуру всередині приміщення до рівня комфорту, якщо взагалі це буде потрібно. Багато власників зелених дахів взагалі не вмикають кондиціонер, бо це перестає бути необхідно.

А: Я чув, що зелений дах – не дешево, але з часом це окупається. Як швидко зелений дах покриває свою вартість?

К: Справа в тому, що частіше за все це виявляється дорого, тоді, коли зелений дах з’являється на кінцевій стадії будівництва – навіть вже не проєктування. В цьому випадку більша частина бюджету будівлі вже витрачена на цеглу, фундаменти, тинькування та інше. Як з квартирою, ми вже зробили ремонт, а на постільну білизну вже не залишилось грошей. Так і в цьому випадку – коли справа дійшла до проектування зеленого даху – вже все стало дорого. Щоб ти не запропонував, от навіть тут поставити відро з водою – це вже дорого, тому що бюджет вже витрачено. Але якщо закладати зелений дах ще на початковому етапі проєктування, виявляється, що від загальної суми бюджету, це вартуватиме менше одного відсотка. Ця сума просто губиться в морі загальної вартості усього іншого, а з часом може принести більші переваги забудовнику, аніж економія.
Доречі, квадратний метр землі для створення парку чи саду в Києві коштуватиме в рази дорожче, ніж цей простір на даху, який вже в вас просто є. Або ще ми часто забуваємо, що дахи паркінгів – це теж дахи. Створення садів на даху паркінга вимагає дотримання тих самих правил, що й на високому даху.

А: У нас в Києві багато плоских дахів, що ніяк не використовуються. Чи можна їх якось переробити, щоб використовувати? Чи дорого це коштуватиме?

К: Так, можна звичайно. Ну вартість вже залежить від кожної конкретної покрівлі та кожного конкретного запиту. Точно можу сказати, що радянських часів п’яти-дев’яти поверхівки, на їх дахах навряд чи вийде висадити крупні дерева. Перекриття не витримують навантаження від саду з деревами. З іншої сторони, створення елементарного пиріжка зеленої покрівлі захистить гідроізоляцію. Усі ці гроші, які витрачають кожен рік-два на ремонт гідроізоляції можуть бути використані для інших потреб.
Вартість даху буде залежати звичайно від кількості людей на поверсі, кількості поверхів в будинку. Але це реальна підйомна ціна, вона не космічна. Жильці можуть собі дозволити такий дах. Ми часом витрачаємо за рік набагато більше, ніж коштує зелений дах.
У Франції, до речі, жодна будівля не допускається до будівництва без зеленого даху. Цей закон діє вже кілька років. Це не обов’язково цілий сад, але як мінімум килим з седумів. Його передбачити в проекті – обов’язкова вимога. Тобто, «От ми побудували – а тепер повертаємо місту забрану ділянку зелені».

А: Ну це один з ключових факторів розвитку сталого міста. Чи можливо це в містах України?

К: Звичайно можливо, питання тільки в тому, коли. Мабуть, тоді, коли люди захочуть це робити. В Європі та Америці поштовх для будівництва зелених покрівель – це ініціація зі сторони держави. В Америці, здається, кожні 100м2 зеленої покрівлі сплачувала держава. В Германії – знищували податки. У Франції – просто сказали, що це обов’язково, інакше неможливо побудувати.
Ще один привід для існування зелених криш – це проблема утилізації стічних вод. Будь-яке місто колись було збудовано та була розроблена система зливової каналізації. Її не перероблюють кожні п’ять років – колись зробили, розрахували діаметри, а місто росте – стає більше й більше, місць, що поглинають воду, навпаки – менше й менше, отож і навантаження на ливневу каналізацію стає більше. А її ніхто не переробляє і в якийсь момент деякі європейські міста сказали: «Ви можете будувати нові райони, але доступ до ливневої каналізації ми вам не дамо, тому викручуйтесь як хочете». Тоді вже виникають квартали повністю вкриті зеленими дахами, виникає система сталого розвитку з поверхневим водовідводом, дощові сади – коли в сухий час року це просто зелені масиви, а під час дощу наповнюються водою та працюють як озера. В Америці це все зовуть Green Infrastructure. Комплексно розглядається будівля в системі вулиць та міста, вода проводиться, не чіпаючи ливневої каналізації.

А: А можете назвати приклади будівель, які змогли функціонувати без ливневої каналізації?

К: Я точно вам не скажу, але точно є місто поблизу Штутгарту, де повністю весь район не підключено до зливової каналізації.

А: А які проекти ви зараз ведете в Києві?

К: Це вам більше допоможуть мої колеги. На сьогодні я навчаюся у Франції, у вищій школі ландшафтної урбанізації і не завжди встигаю відстежувати проекти в Україні. Зараз працюю над дипломним проектом. А територія проєкту, до речі, знаходиться в Києві. Мені було цікаво спробувати дослідити та вирішити проблеми саме в цьому місті. Проект стосується ревіталізації промислової зони, яка починається від заводу Антонова на Нивках і до аэропорта Жуляни. Це велика територія і це все скрізь промислова зона, яка поділяє правий берег Києва на дві зони, ізольовані одна від одної. І якщо за радянських часів це була територія, на якій було багато робочих місць, люди приїздили на роботу, то зараз вже немає такого потоку працівників, які б могли туди приїхати – міська електричка ходить порожня. Тобто це вже фактично мертва зона, порівняно поруч з центром Києва, не окраїна. Все це може бути використано з іншою функціональною задачею. Так, це вже не будуть ті заводи, які були 20, 30 або 50 років тому. І можливо взагалі варто тікати від крупного виробництва в столиці. Про це нам підказує досвід європейських столиць. Це можуть бути бізнес-квартали, можуть бути нові культурно-розважальні центри.
Окрім цього, мешканці розвиваючихся місць-сателітів,яких зараз відрізає промзона від центру міста, це, наприклад, Ірпінь, Буча, Білогородка, та сама Софіївська Борщагівка, Бобриця, зможуть їхати на работу або за розвагами ближче, та не стояти в заторах. Це може стати другим центром, власне кажучи. Територія дуже велика. Я робила порівняння по європейським столицям, так от,площа Парижа – це всього-навсього 100 км2. Територія мого дослідження – 20 км2. Це одна п’ята Парижа. Уявляєте собі, який потенціал? Це просто може бути місто в місті. Те, що насьогодні це просто пустир з літаючими пакетами – це все дуже сумно.
Не можна сказати, звичайно, що там взагалі-взагалі нічого не відбувається, я б скоріше сказала, що 10-20 процентів від загальної кількості заводів функціонує. Якісь цеха здають під виробництво меблів, хтось знімає адміністративні приміщення. Але все одно, уявіть, 26 га завод, працює лише одна будівля на 50 кабінетів – а в них 25 людей. Усе решта – пустир з собаками.

А: А які приклади ви можете навести такої реорганізації промзон?

К: Ну є багато прикладів такої реорганізації зі збереженням насліддя, збереженням атмосфери, пам’яті про те, що колись це була промислова зона. Є такий архітектор в Германії – Пітер Латц. Він реалізував два великих парки, зберіг усі будівлі, але просто наситив іншою функцією…

А: Це парк Дуйсбург, так?

К: Так-так, вірно. Там ландшафт підкріплено елементами будівництва промислових будівель. В нашому ж випадку, промислова зона має мінімальну кількість будівель, що варті збереження і територія може розглядатися просто як земля. Тоді немає обов’язкової прив’язки, необхідності показати промзону. Ми вільні створювати нове, але зберігаючи контекст прилеглих територій. Чому так важливо працювати з територією набагато ширшою на за твою ділянку – коли людина туди приходить, в неї є асоціативна пам’ять. Людина на шляху бачить багато всього і, приходячи сюди, вже очікує побачити щось. Воно повинне працювати чи в контексті, чи в контрасті – це вже на розсуд архітектора. Але, тим не менш, це частина великої структури та міського тіла.

А: То це бакалаврська чи магістерська робота?

К: Ну, насправді, я вже маю першу освіту магістра архітектури. Я закінчила будівельну академію в Дніпропетровську, а потім навчалася 9 місяців в Бельгійському політехнічному інституті на факультеті архітектури. Тобто моя магістерська робота – між двох країн. Те, що я зараз вивчаю у Франції – це друга вища освіта. Я навчаюсь всього 15 місяців. Це стислий курс, що дозволяє мені перепрофілюватися. Я не буду магістром ландшафтної урбаністики, я буду сертифікованим спеціалістом, маючи базу архітектури. На цей курс не може поступати будь-хто. Необхідно мати першу освіту саме в суміжній галузі. Ти маєш бути архітектор, містобудівельник чи інженер-еколог, наприклад. А тут мене просто «переставляють на іншу колію».

А: Сильно відрізняється навчання?

К: Дуже сильно.

А: Саме підхід?

К: Взагалі все. І підхід, і те, як сформовано робочі будні. Там, де я навчаюсь, принцип викладання матеріалу інший. Нема такого, що тут в мене матиматика, а потім філософія, а потім ще архітектурне проектування та макетування – і це все в один день ще. Тут частіше за все – тиждень це один курс лекцій, наприклад, з біології. І це буде теорія, практика з виїздами на місцевість і твій кінцевий проддукт у вигляді якоїсь курсової, яку ти ще й в останній же день захищаєш. Таким чином це виходить дуже потужний потік інформації, який ти маєш дуже швидко опанувати, а потім одразу ж закріпити практичним заняттям. І чому так роблять. Я гадаю, справа не тільки в методології. Усі викладачі – це практикуючі спеціалісти. Вони відчитали свій курс, скажімо, раз на півроку – і далі можуть спокійно працювати по всій Франції. І це дуже класно, бо дійсно від викладачів дізнаєшся всього самого-самого останнього, нового. Технології, новини.

А: Останнє питання. Назвіть, будь ласка, п’ять бюро, на які можна орієнтуватися в зеленому проектуванні.

К: Для мене, оскільки я зараз у Франції, цікаві роботи бюро «Tn+». Вони займаються містобудівними стратегіями зеленого розвитку. Величезні території охоплюють. І насправді зараз мій науковий керівник з дипломної роботи – це Брюно Танан, керівник цього бюро.
Крім того, BASE – вони вважаються одним з найкрупніших бюро у галузі ландшафту та ландшафтної урбаністики у Франції.
Мені подобається агентства Agence TER, Atelier Villes&Paysages, Forr. Це теж ландшафтні урбаністи.
Цікаві роботи в агенства D’ICI LA – теж Французи. Що теж цікаво, я виконувала протягом свого навчання з одним із керівників цього агентства проект, який теж було присвячено промисловій зоні. Робили парк.

А: А з інших країн, крім Франції?

К: Ну, Піт Удольф – це ландшафтний архітектор, який працює як з міськими ландшафтами, так і з приватними, напраклад.