Інтерв’ю архітектором Юліаном Чаплінським, куратором конкурсу UkrainianUrbanAwards 2021.
Чому ви вирішили прибрати з конкурсу категорію приватних будинків?
Це не було моє рішення, це було вирішено колегіально, з журі, тому що тема UUA є про місто і об’єкти, які варто розглядати. Це стосується того, як вони впливають на місто. Тоді як подані до цієї номінації роботи на місто не впливали. Тому ми дуже рекомендували організаторам перенести цю категорію до конкурс «Інтер’єр року», який скоро буде, де ці роботи будуть оцінені гідно.
Чи впливає бюджет на якість архітектури?
Безпосередньо. Можу сказати, що чим дорожчу архітектуру ви бачите, тим багатше місто. Якщо подивитися на фасади сучасних житлових будинків в Відні та на фасади таких самих будинків в Мюнхені, ви побачите, що в Мюнхені вони дорожче оздоблюються, дорожче коштують і архітектура дорожче. І ще дорожче ви побачите в Лондоні. Тому, чим багатше місто, чим багатше суспільство, тим дорожчі рішення фасадні і архітектурні загалом.
Тобто, якість архітектури в Києві залежить безпосередньо від статку суспільства?
Абсолютно вірно.
Коли і при яких обставинах в нас почнуть масово з’являтися культові будівлі і чи потрібні вони?
Ви маєте на увазі церкви?
Я маю на увазі великі будівлі-монументи. На кшталт Центра Гейдара Алієва від Захи. Ті, що приваблюють туристів.
Насправді, це велика ілюзія, що тільки такого роду егоїстична архітектура притягує людей. Буває, що й в хороших середовищах, той самий Асперн, є що подивитися, хоча середовище безамбіційне абсолютно. Архітектура егоїстична може бути в таких об’єктах як громадські, музейні, бібліотечні. Це може бути агресивна, хороша, так скажімо, динамічна архітектура деконструктивізму. Що стосується житла, я вважаю, це мають бути простіші рішення, які працюють довго, не набридають і не викликають у людей якісь емоції.
Але якщо брати як приклад нові райони Ерестаду в Копенгагені, які збудував Б’ярке Інгельс…
Так, але вони найбільш егоїстичні в цьому районі. Всі оточуючі будинки – дуже прості та лаконічні. Є ще велика дискусія, чи це добре. Тобто, на початку, в макеті, коли це була окраїна міста, щоб привабити клієнтів, можливо, воно було логічно. А потім, коли почали формувати квартали, решта кварталів виявилися на тлі нових об’єктів дуже-дуже прості.
Що ж, тепер безпосередньо про конкурс. Львівські переможці взяли великий відсоток нагород. Ця заслуга – принципова перевага архітекторів чи вірне врахування потреб в суспільстві?
Це від багатьох факторів залежить. По-перше, Львів вже кільканадцять років переживає будівельний бум. Цей будівельний бум він переживає довго. Були різні проекти, і погані, і кращі. Відповідно, деякі архітектурні компанії встигли напрацювати досвід, втілюючи об’єкти. І другий момент – є робота з девелоперами по генплануванню – подвір’я без автомобілів, активні перші поверхи – теж вдалий і дуже хороший продукт, добре оцінена нашими іноземними колегами робота. В історичному полотні архітектори намагалися дуже толерантно і, в той самий час, сучасно працювати. Крім того, в нас з’явилася політика міста щодо покращення урбаністичного середовища, особливо по громадських просторах.
Тож, чим відрізняється Львів від Києва, чому він все ж краще розвивається за Київ?
По-перше, львівська громада дуже активна. В нас великі вимоги до влади щодо покращення людських умов. І львів’яни, можна твердо сказати, що скільки б їх не задобрювати, не покращувати, вони все одно будуть незадоволені. І це, насправді, завжди дуже тренує владу. Мені здається по Києву, що тут люди більше зайняті пересуванням і встиганням, вирішенням своїх проблем, ніж думками про місто. І чомусь я бачу байдужість до свого середовища. На вулиці людей не цікавить, що вони завалені МАФами, завалені автомобілями. Люди просто слухняно пересуваються по залишку того громадського простору, який є. Я не бачу бажання людей щось робити у подвір’ї, якось його озеленювати, якось відвойовувати в автомобілів. Я давно спостерігаю за Києвом, і мені, дійсно, це дуже дивно. Хоча я знаю, що є дуже правильні, класні ініціативи, зрештою є потужні CanActions, які збуджують думку не тільки в Києві, а й в Україні. Але мені здається, для такого гігантського міста, як Київ, цього дуже мало.
Здебільшого конкурс UUA орієнтований на архітекторів. Слідуючи основному меседжу конкурсу, чи була думка створити конкурс забудовників?
Це питання не зовсім до мене, тому що критерії архітекторів, критерії урбаністів, критерії забудовників є тотально різні. Тобто забудовники зараз міряються фасадами: хто скільки повісить і якого дорогого освітлення. Тобто, мені здається, там більше є про міряння кількістю матеріалів, якимись архітектурними прийомами на фасадах.
Урбаністика – це про комфорт вулиці. В подвір’ї і в просторі. Там це не про фасади і, відповідно, якщо ми дамо конкурс забудовників судити урбаністам, то забудовники будуть дуже незадоволені. Якщо ми дамо конкурс забудовників, де будуть судити архітектори, забудовники теж можуть бути незадоволені. І, зрештою, конкурс архітектурний, де будуть судити урбаністи – архітектори будуть теж незадоволені. Що, врешті, й відбулося в цьому UUA, що реакція у деяких відомих мені архітекторів була здивуванням: «Як же ж це так, ми вам такий гарний фасад намалювали, а залишились от неоцінені такі?» І от коли я їм сказав, що «друзі, а де ж ваш «паблік-спейс», де в вас місце для людей, де є якісь унікальні рішення для комфорту, власне, в плануванні і генплані?», то вони крім фасаду нічого назвати не могли. Тому час запиту змінився. Тобто архітектори і девелопери повинні розуміти, що запит мусить бути не на “розцяцькування” фасадів, не на дорогі двері, а, власне, в першу чергу, на поступки.
Щодо вписування в контекст і в середовище. Я чув, що без генплану проект не проходив класифікацію. І який відсоток ви відсіяли одразу? Чи багато людей не думає про місто і про архітектуру в міському контексті?
Так, дійсно. Я не пам’ятаю точно, скільки було відсіяно. Але ситуація в тому, що наші школи, архітектурні школи Радянського Союзу були налаштовані дуже модерністично. І деякі мастодонти, які з тих часів почали, це ще моє покоління, вони були заручниками тих масових форм брутальності й очевидно таких речей, які вже віджили. І покоління 1990-х,2000-х, ці архітектори переважно стали дуже постмодерністичні, тобто це мімікрія на класичні форми, на великі арки, башти і так далі, які не несуть в собі ніякої ордерної зрізки, ніякої архітектури класицизму. Все це породило купу абсолютно уродських комплексів, які скрізь. І це було притаманно всім пострадянським країнам. І в Москві це було, і в Казахстані.
Є навіть так-званий «Лужковський стиль».
Ну, Лужковський стиль, це дещо інше. Як постмодернізм. Воно логічно існувало в Штатах, пам’ятки Р.Вентурі, інших архітекторів – вони дійсно класні. Але це теж себе вичерпало, бо це була бутафорська архітектура, неправдива, декорації, архітектура не простору і не змісту. І це покоління породило масову закоханість людей в фасад. Не в пошук контексту, а саме в фасад. Мене вічно запитують про театр на Подолі, я кажу, подивіться, скільки він думав про контекст. Тому що попередній проект – отой “розцяцькований” торт бісквітний, він не думав насправді про контекст. Нічого спільного з тими усадьбами царського часу той театр не мав. Тому те, що Дроздов зробив цей стилобат з цеглою, знайшов пропорції, всю решту просто залив чорним металом, щоб він не “читався”, і ніхто не роздумував про якісь доповнення, я вважаю, що це рішення — правильне. Люди, поки що, чомусь не розуміють, що функціональна архітектура і актуальна архітектура не завжди мають бути декоровані.
Як тернопільська набережна здобула перемогу у всеукраїнському конкурсі?
Ч: Наші чарівні партнерки зі Стокгольма й Копенгагена просто неймовірно були вражені. Все дуже просто. Місто Тернопіль, в центрі якого є озеро, могло б потенційно виглядати, як Швейцарські озера. І це озеро ніколи не було адаптоване, його не використовували урбаністично. Хоча воно може бути серцевиною усієї цієї урбаністичної картинки. Другий момент – було показано комплексний проект, що буде реалізовуватись по частинах. На ньому передбачено всі необхідні для паблікспейсу речі. Нам, власне, було цікаво відзначити турботу, яка дає надію. Тема конкурсу – не просто відзначити об’єкт, скажімо, найдорожчий, дизайнерсько найвишуканіший, а маніфестувати, куди треба дивитись. Тому якщо архітектори раніше дивилися, скажімо, в інтер’єрний бік, там були гроші, потім в садибний бік, потім в кількість метрів квадратних і житлових поверхів, які треба зробити, потім в фасади, то ми кажемо – друзі, дивіться в середовище. Ми оцінюємо ці речі. Тому я думаю, що дуже багато архітекторів стануть потім працювати над тим, щоб починати з цього та цим закінчувати.
Які роботи вам найбільше сподобалися, які б ви хотіли відмітити?
Мені дуже сподобався парк в Одесі. Набережна мені сподобалась. Хлопці з салонами “Тесли”. Їх не оцінили, тому що, ну скажімо так, це журі було не дуже містоорієнтовано. Вони дуже прагматично на все дивляться, але мені це теж сподобалося. Насправді, мені більше за все сподобалося, що переважно журі дуже мало дискутувало. Не було такого, щоб вони тягали ковдру один на одного. Доречі, хочу сказати, що попередній конкурс та нинішній — це небо і земля. Я себе не хочу хвалити, як куратора, але змістивши буквально на півградуса акцент, ми отримали нові імена. Абсолютно інша картина. Оці ж всі пацани з Хмельницього, ми ж їх точно побачимо. Ми їх точно почуєм, вони точно стануть зірками архітектурного та урбаністичного руху. І на наступних конкурсах, я думаю, ви отримаєте нових учасників, що не брали участь на попередніх конкурсах, думали, що це про архітектуру, а тепер вони розуміють, що є що показувати: якісь там подвір’я, вулиці, набережні. Доречі, “паблікспейс” може бути і на даху, ніхто ж не каже, що це тільки на землі. Тому, я хотів би, щоб у нас в UUA був конкурс, який генерує нове. Той самий “Оскар” – це не те що найдорожчі фільми, а те, чого ще не було, а тут раптом з’явилися нові тенденції, та їх варто розвивати. Доречі, проект реставрації Жовківського замку – це теж бомба. Там стільки тої аналітики, графіки, просто фантастична річ. Журі не цінує багатослівності. Вони цінують простоту, лаконічність і досягання цілі мінімальними засобами, без дизайнерських витребеньок.
